Про блуд, або як досягти цілі

Неділя блудного сина має дуже повчальне євангельське читання, а саме притчу про сина, якого звемо “блудним”. Найперше значення такого слова стосується розпусного життя, яке той син проводив поза домом свого батька. Гріх розпусти звемо блудом.

Але інше значення слово “блудний” стосується гріха. Гріх, грецькою “гамартіа”, означає щось, що не досягає цілі. Коли ми грішимо, ми насправді блукаємо, не маючи змоги досягнути цілі життя, поєднання з Господом Богом.

Неодноразово у нас траплялися ситуації, коли ми казали про блуд, який нас вчепився. Зазвичай, ми так кажемо тоді, коли обираємо неправильний шлях, блукаємо в лісі чи хитросплетінні доріг на транспортних розв’язках. Найчастіше ми по кілька разів виходимо на те саме місце чи виїжджаємо на ту саму дорогу, не розуміючи, як таке може статися, якщо ми ніби робимо все правильно. Перемогти той блуд найпростіше, коли є можливість спитатися в когось поради. Коли немає можливості, потрібно просто повернутися до того місця, звідки ми почали рух в неправильному напрямку. Якщо ми не можемо повернутися до цього місця, то просто обираємо протилежний шлях тому, яким ми рухалися до цього, поки не виййдемо до якоїсь дороги, потічка  чи річки. Йдучи вниз чи по течії, ми обов’язково вийдемо до людей.

Я не  ставлю за мету дати лайфхак з виживання. Радше, наведу певні аналогії до подолання “блуду” в духовному житті на прикладі притчі про блудного сина.

Рано чи пізно всі ми виходимо з дому, щоб розпочати власну життєву подорож. Хтось чекає не дочекається такого моменту, щоб це зробити. Блудний син не просто хотів жити власним життям. Він хотів життя без участі у ньому його батька. Це є ключовою проблемою в його рішенні. Бо покинути отчий дім є чимось нормальним. Покинути Отця таким не є.

Мати бажання створити свій дім, свою родину є зрілим і правильним рішенням. Але розірвати стосунок з родиною, спалити за собою мости і відкинути Того, хто дарував нам життя межує із безумством. Початок блуду, це переоцінка власних сил і можливостей. Самовпевненість, пиха, що частково є синонімами гордості, характеризують кожного, хто вирішує покинути Отчий Дім і вирушити в самостійну подорож, розтринькуючи  життєві сили.

Ілюзія свободи дуже п’янить людину, вчиняє її нездатною сприймати дійсність і, як наслідок, людина починає блудити, блукати, грішити. Дехто може все життя перебувати в такій подорожі, ніколи не задумуючись над собою і власною дорогою. Але в більшості, переконаний, наставав момент, коли приходила думка: чи я йду вірною дорогою. Це дуже особливі моменти. Я б назвав їх “ключовими”, бо містять в собі той ключик, що відкриває двері зсередини. Двері, в які хтось постійно і дуже наполегливо стукає ззовні.

Чудово, якщо поруч є хтось, хто може направити людину в правильному напрямку. Це можуть бути дуже близькі нам люди: чоловік, дружина, діти, друзі. А може це бути незнайомий священик, катехит або просто глибоко віруюча людина. Щоправда, як в житті є випадки, що нам можуть вказати неправильний напрямок, так є і в духовному житті. Вовки в овечих шкурах під видом різних гуру, наставників, проповідників, духовних вчителів тут і поруч, коли бачать такого неофіта на роздоріжжі. Буває так, що блуд тоді “чіпається”  з новою силою. У випадку з блудним сином із притчі, йому було простіше. Він просто пригадав собі, як йому було добре в батька. В багатьох заблуканих людей немає такого досвіду. Тому дуже важливою є поруч присутність інших, що мають і переживають такий досвід. Християнство є дуже світлою та радісною релігією! Якщо ми не покидали Отчого Дому, це має бути видно по нас ззовні. Усмішка і блиск в очах часом можуть промовляти голосніше слів та справ. Ніколи не можна забувати істину: сумний християнин, сумнівний християнин.

У  стихирах Вечірні та Утрені у неділю Блудного сина  багато співається про розтрату блудним сином всіх дарів, які йому були даровані. Людей, які заблукали і перебувають в блуді часто характеризує це тринькання часу, талантів, здібностей і взагалі життя. Нешанобливе ставлення до всього творіння, невдяка за матеріальні блага, здоров’я. Той, хто грішить тяжким гріхом, розтратив Божу благодать, позбувся спокою і щастя, замінивши його різними  сурогатами. Грішне життя позбавляє людину бачення очевидних речей. У випадку блудного сина, він усвідомив свій стан лише тоді, коли побачив себе на одному рівні зі свиньми. Жалюгідний кінець блукання і витрачання, що разом робили іллюзію свободи. Справжня свобода не потребує доведення, бо вона є свободою від гріха, а не свавіллям. Коли ми чинемо, що хочемо, то просто ходимо по колу, дивуючись тому, що вийти самотужки з цього блуду є неможливо. Отчі обійми є розірванням того кола і кінцем блукання. В цих обіймах відновлюється синівство. В цьому персні, дається влада над своїм життям і правдива свобода. Кожне повернення додому, де нас чекають, нагадує нам, хто ми, дарує радість і спокій. Всі спогади про блукання відходять на другий план. Бо на перший план виходить спілкування і споглядання. Вітаю, ви досягли цілі!